 |
|
|
| Сайт туристического клуба "Меридиан" |
|
Звіти про походи та статті
| |
| vi_watt | Дата: Четверг, 12.01.2012, 18:32 | Сообщение # 1 |
 Полковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 184
Статус: Offline
| Центральний Тянь-Шань. Пік Хан-Тенгрі
"До Володаря Неба"
Сонце повільно котилося за ламану лінію горизонту. Дно ущелини поступово занурювалося в темно-сіру імлу, а на небі несподівано спалахнули червоними відблисками призахідного сонця сніги на найвищих вершинах. Але й на ці острівці, за які ще чіплялися останні промені, наповзали чорні тіні. Теплі кольори згасали на очах, мерхли, поступаючись місцем холодним — синім, фіолетовим, чорним... І невдовзі тільки найвеличніша з гір — пік Хан-Тенгрі — ще височіла у потемнілому небі червонуватою пірамідою.
Шлях до маршруту
Центральний Тянь-Шань. Іще якихось 80 років тому значна його частина позначалася на картах білою плямою. Шлях до неї стерегли закуті у крижаний панцир хребти. Проникнути вглиб таємничої гірської країни намагалися відомі мандрівники, починаючи від Семенова-Тянь-Шанського (1857 рік). І лише 1903-го до підніжжя домінантної вершини Хан-Тенгрі (в перекладі — Володар Неба, 7010 м над р. м.) з півдня вдалося проникнути німецькому альпіністові Готфриду Мерцбахеру. 1930 року біля Хан-Тенгрі з північного боку побували московські альпіністи. Та найдужче прислужилися дослідженню Небесних гір п’ять українських експедицій на чолі з Михайлом Погребецьким. У 1931 році наші земляки першими піднялись на Хан-Тенгрі.
Тепер, щоб потрапити з Києва до підніжжя славетної гори, досить двох днів. Значно більше часу піде на контакти через інтернет із керівництвом альпіністського табору «Каркара», під егідою якого проводяться сходження на пік.
У віконце ілюмінатора внизу проглядають залиті електричним світлом міста, а далеко на півночі, де якраз тривають білі ночі, — бліда смужка горизонту. Потім на нас чекає багатогодинний переїзд автівкою від Алмати до альптабору. На шляху — аули, казахський дрібносопковик, випалені сонцем степи з отарами овець, такі ж пустельні невисокі гори.
«Каркара» розташована у мальовничій лісистій ущелині. Звідти до базового табору біля підніжжя Хан-Тенгрі курсує вертоліт. За ілюмінатором скільки сягає око — гори. Посадка на одному з льодовиків — Південному або Північному Інильчеку, залежно від обраного маршруту на пік. Південний шлях технічно простіший, але на ньому підстерігає грізна і часто непередбачувана небезпека — лавини та обвали льоду із грандіозних крижаних скидів. 2004 року тут накрило три групи альпіністів — українську, російську і чеську. Загинуло 11 людей, серед яких і наші товариші за сходженням на пік Леніна — Сергій Московченко та Олександр М’ясников. Українські альпіністи йшли першими, їх так і не вдалося знайти. Розповідають, що того ранку чергові в естонській групі перекинули казанок із чаєм, їх лаяли, але… ця затримка врятувала балтійцям життя!
Північний маршрут пролягає крутим, подекуди майже прямовисним гребенем північно-західної відноги. Значно складніше, зате лавин і каменепадів не буває. До того ж на крутих ділянках є мотузяні перила.
Саме цей маршрут і обрала наша група із семи київських туристів та альпіністів на чолі з Володимиром Димитрюком. Серед учасників майбутнього сходження була й жінка — завгосп групи Ольга Давидова.
Nishcho ne stoyit na misci - naviy' ya!
|
| |
| |
| vi_watt | Дата: Четверг, 12.01.2012, 18:33 | Сообщение # 2 |
|
Полковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 184
Статус: Offline
| продовження........ 
Висотний інтернаціонал
Хвилин за сорок вертоліт здійснив посадку на висоті 4100 м. Ми у серці Небесних гір. Його напружений пульс майже відразу відчувся в обвалі криги із грандіозних крижаних скидів на схилах Хан-Тенгрі. Це величезна гора навпроти, що обривається до льодовика майже вертикальною трикілометровою стіною і впирається гострою верхівкою у безхмарне небо. По стіні пролягають маршрути для асів альпінізму. Для інших є скельний контрфорс на захід від вершини, що виводить на засніжене плече піку Чапаєва, а звідти через перемичку між ним і Хан-Тенгрі по скелястому гребню — на вершину. На висотах 4600, 5500, 5900 і 6400 метрів, де можливе встановлення наметів, розбито проміжні табори. Практично весь шлях проглядається від бази. В нижній частині контрфорсу рухаються ледь помітні цяточки — це альпіністи.
Біля вертолітного майданчика на льодовиковій морені красуються численні «кемпи», встановлені на дерев’яні щити, — комфортні тримісні намети з матрацами для власників «буржуйського» пакету. На одному з «кемпів» червоний хрест указує на медпункт.
У центрі — два сполучені великі армійські намети: кухня та їдальня. Табір надає альпіністам турпакети — малий («економ») і повний («буржуйський»), які істотно різняться за набором послуг і вартістю. «Економів» керівництво базового табору недолюблює, але це не проявляється, коли йдеться про безпеку групи. Дорожнеча додаткових послуг контрастує зі східною гостинністю та пам’яттю про спільне минуле у складі колишньої наддержави.
Місце для проживання «економам» виділене за 200 метрів від «буржуйської» частини. Тож на вкритому каменями льодовику поруч із наметом двох литовських альпіністів вирівнюємо майданчики для своїх «апартаментів».
Населення базового і проміжних таборів — справжній інтернаціонал. Найчисельніша група була з Ірану. Там про розвиток спорту дбає держава, яка і профінансувала витрати учасників на сходження. Найбільше альпіністів із Росії та Казахстану, також є поляки, чехи, словаки, турки, німці, французи, англійці та шотландці. Спілкуються всі доброзичливо, однак на перешкоді інколи стає мовний бар’єр.
У вертикальному світі
Одна з проблем значних висот — «гірнячка», хвороба, викликана кисневим голодуванням. Її ознаки в кожного свої: головний біль, втрата апетиту, слабкість, нудота… У кінці дня їх відчули майже всі у групі. Найліпші ліки в такому разі — акліматизація: два-три короткочасні підйоми на значніші висоти і повернення.
Наш перший акліматизаційний вихід — на висоту близько 5000 м із ночівлею у проміжному таборі № 1. На підйомі незамінні речі — це кішки, льодоруб, «жумар» (пристрій, який вільно переміщується по перилах угору, а в разі зриву альпініста фіксується на перильній мотузці). Перші сотні метрів даються легко, кішки добре тримають на шерхлій крижаній поверхні. Та далі крутизна зростає. Добряче припікає сонце, але поверх теплого одягу одягнена страхувальна система, зняти яку на крутому схилі проблематично. І ось погляду відкрився табір № 1 — оточене урвищами та крутосхилами «ластівчине гніздо», на якому майже впритул один до одного купчаться намети. Напинаємо і свої, готуємо вечерю. Неподалік шотландці у картатих кепі під оплески виконують національні пісні. Хтось запропонував заспівати «Червону руту», але побоювання осоромитися після втомливого підйому змусили стримати емоції. Поруч виявився намет четвірки харківських туристів, які складний похід вирішили завершити сходженням на славетний пік.
Nishcho ne stoyit na misci - naviy' ya!
|
| |
| |
| vi_watt | Дата: Четверг, 12.01.2012, 18:33 | Сообщение # 3 |
|
Полковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 184
Статус: Offline
| Акліматизаційний вихід у табір № 2 — вже чотириденний. Це майже на кілометр вище від першого табору. Шлях лежить по засніженому гребеню контрфорсу крутизною близько 50 градусів. Ліворуч — фактично прямовисні скелі, праворуч — крутий сніжно-льодовий схил. Майже суцільно навішені мотузки, подекуди — у два ряди: для одночасного підйому і спуску різних альпіністів. Із набором висоти дедалі важче дається кожен крок, частіше доводиться зупинятися для відновлення дихання. Зазвичай на маршруті керівник групи йде першим, однак зараз, коли дороговказом є мотузки, Володя йде останнім, щоб у разі необхідності когось підстрахувати. Під час однієї із зупинок я необережним рухом скинув шапочку, а разом із нею і сонцезахисні окуляри. Почув тільки, як вони вдарились об льодоруб і полетіли вниз. Подальший підйом на такій висоті при сліпучому сонці — це неминуча снігова сліпота. Порятунком стали запасні окуляри керівника. Алматинець, що спускався, передав Володі моє прохання, а через 50 хвилин мого стояння на самостраховці з напівзаплющеними очима окуляри керівника принесла альпіністка з Москви.
Найскладнішою виявилася завершальна ділянка підйому під кутом 70 градусів по засніжених скелях. Під вечір на тлі різкого погіршення погоди мені довелося підійматися по них майже без зупинок.
Над скелями — чимале засніжене плато, на якому у виритих для захисту від ураганних вітрів заглибинах стояли намети. Всю ніч ішов сніг, і похмурий ранок прийшов з арктичними краєвидами: у туманній імлі розчинялася стіна Хан-Тенгрі, навколо плато застигли у білому безгомінні такі ж білі верхівки гір, над якими зависли сірі хмари.
На вершину!
Після повернення у базовий табір мені далося взнаки перевантаження організму. Через ознаки серцевої недостатності лікар Майрам не могла дати мені дозвіл на сходження. Погожого сонячного ранку, сидячи на камені, я дивився, як мої супутники знову підіймалися до табору № 1. Потім, не поспішаючи, пішов у верхів’я льодовика, де починався підйом на нескладний «п’ятитисячник» Карлитау, проглянути свій можливий маршрут на нього. Мою самотність наступного дня розбавили Саулюс і Мечіс, сусіди з Литви. Потім спустилась наша Оля, а наступного дня — ще один з учасників сходження.
Перші три дні погода сприяла групі, але вже в таборі № 3 почала корегувати плани. Реальна можливість запізнитися на вертоліт змусила харків’ян відмовитися від виходу на вершину. А ось наша київська група, що мала резерв часу, використала для підйому на пік погодне вікно наступного дня. Пощастило — вершина наша!
Потім знову закушпелило. Навіть унизу почалася справжня зима. Заметіль укривала все навколо товстим шаром снігу. Радіозв’язок бази з табором № 3 перервався. Згодом стало відомо, що через сильний вітер спуск ізвідти був неможливий. Потім — що словацького альпініста, який почувався зле, гіди спустили у табір № 2, де у сніговій печері були необхідні медикаменти. У тому ж таборі дехто з альпіністів дістав обмороження. А в ефірі лунав стривожений голос: «Андрію, відгукнись. Андрію, відгукнись…»
І нарешті довгоочікувана звістка: почався спуск усіх, хто перебував у таборі № 3. І водночас тривожна — в умовах поганої видимості на перемичці не повернувся до свого намету гід із Калінінграда.
Першим біля нашого намету із снігової пелени з’явився Валерій Умнов. Його інформація, що група вже спускається із табору № 1, зняла нервову напругу. Пізно увечері вся наша група була вже на базі. А вранці, коли яскраве сонце почало розтоплювати сніг, ми зібралися вниз. За якусь годину-дві зимові краєвиди лишаться тільки на фотографіях і стануть надбанням пам’яті. Знизу вже лунав гуркіт вертольота. Якийсь час він кружляв над піком, шукаючи пропалого альпініста. Ще раніше на пошуки відправилася група рятувальників. Дуже хотілося вірити, що доля подарує йому шанс на порятунок…
Оригінал статті на сайті intour.com.ua
http://intour.com.ua/n-42/p-22/atc-1198/
Автор: Володимир ГРИПАСЬ. Фото автора.
Nishcho ne stoyit na misci - naviy' ya!
|
| |
| |
| vi_watt | Дата: Четверг, 02.02.2012, 11:42 | Сообщение # 4 |
|
Полковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 184
Статус: Offline
| інша стаття як народ модно відпочивав у Фінляндії..
Три новых года подряд мы встречали в Финляндии. Ездили на машине с детьми.
Nishcho ne stoyit na misci - naviy' ya!
|
| |
| |
|
Воскресенье
17.11.2024
01:20
|
